x

Без категорії

Тіко та друзі

Чи замислювалися Ви, як це подорожувати по всьому світу разом з семитонною, восьмиметровою косаткою? У мультсеріалі «Тіко та її друзі» Ви побачите пригоди одинадцятирічної дівчинки Наномі та її найближчого друга – кита Tiкo. Разом з батьком Наномі – Скотом вони подорожують сімома морями, дізнаються про взаємини між людиною і природою.

Чорний корсар

У далеких Карибських морях благородний лицар Чорний Корсар шукає давнього кровного ворога. Його спонукає жага помсти… Так починається ця захоплююча історія, сповнена поєдинків, романтичних зустрічей та незабутніх пригод. Чорний Корсар і його друзі мають пережити безліч небезпечних пригод, перш ніж злочинець, який вбив його братів, отримає по заслугах, а справедливість і любов переможуть боягузтво і підлість.

Скверна!

Отже, товариство, маємо на руках ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду.

Коротко: всі рішення Нацради щодо «Інтера» залишаються в силі.

Ухвала колегії суддів в складі:

skverna

Поза тим, що:

– в Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій іноземними юридичними особами (ст.12 п.2 Закону);

– при продовженні строку дії ліцензії на мовлення Національна рада приводить її у відповідність із вимогами цього Закону ( розділ Х, п.3 Закону);

– при розгляді заяви на видачу ліцензії на поза конкурсних засадах Нацрада може відмовити у видачі ліцензії якщо організація заявник не відповідає вимогам щодо заснування телерадіоорганізацій (ст.12 п.2 Закону), а також до установчих і статутних документів телерадіоорганізації (30 п.2 а Закону).

 

Кілька цитат з ухвали колегії суддів:

  • «Чинне законодавство України розрізняє поняття засновників та акціонерів акціонерних товариств. В силу наведеної норми, засновниками товариства є особи, які прийняли рішення про його заснування, а отже перелік таких осіб, що прийняли відповідне рішення у будь-якому випадку залишається незмінним і законодавством не передбачено «перезасновувати» товариство у зв’язку із змінами умов заснування телерадіоорганізацій»;

 

  • Як вбачається із змісту заяв ПрАТ «телеканал Інтер» на адресу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо продовження та переоформлення ліцензій серед засновників товариства було: ВАТ «Громадське російське телебачення (ОРТ);

 

  • Згідно з відомостями про власників (співвласників – акціонерів) та пов’язаних осіб власниками «Інтера» є: ТОВ «Український медіа-проект» (Київ), ВАСЕА ВЕНЧУРС ЛІМІТЕД (Кіпр), ТОВ «Пегас Телебачення»;

 

  • «Враховуючи наведене вище, колегія суддів прийшла до висновку, що на час прийняття відповідачем спірного рішення – 11 червня 2015 року, серед засновників ПрАТ «Телеканал Інтер» не було іноземних юридичних осіб».

 

Як писав класик «що то за часи, що за переверти, чи сміяться, чи ридать…?». Ось такий причинно-наслідковий виверт. Судові реалії України: СКВЕРНА!

(Великий тлумачний словник сучасної української мови слово «скверна» подає, як що-небудь «мерзенне, порочне». Однаковою мірою стосується, як вчинків, так і людей, котрі ті вчинки здійснюють).

Володимир Кметик

«Всіх поіменно!» Хто з Нацради за ІНТЕР?

Вспомним всех поименно
(Роберт Рождєствєнський)

Не було жодного охоронця нацистського концтабору, котрий би визнав вину і поклав на себе відповідальність за вчинені злочини. Всі відказували на обставини, в яких вони опинились. Не в тому місці і не в той час. Що службова їх ретельність не обумовлювалась усвідомленням власної зверхності над людьми, а була лише наслідком складних переплетінь писаних і неписаних правил, які тоді домінували в суспільних взаєминах.  Що коли інші вмирали від обмеження громадянських прав, від виснаження, голоду чи хвороб їхній власний соціальний статус передбачав добротну уніформу, випуцовані до блиску чоботи та чималий шмат сала і хліба. Були, мовляв, тими, хто волею долі опинився коло цієї влади: невинними виконавцями чужих наказів. Що лише стежили за порядком, перевіряли наявність електричного струму по периметру табірної огорожі і, навіть, чемно супроводжували людей до газових камер: такий тоді був закон життя. Лише і не більше.

Коли мою родину в лютому 1940-го у вагоні для худоби вивозили до Сибіру, новонароджених дітей викидали по ходу поїзда в діру в підлозі. Туди, куди справляли нужду. А обабіч, зграї здичавілих і зголоднілих собак шматували і розтягували людське тіло та кості. Трупи дорослих складували на залізничних станціях. Отак і пішли: без могил, без хрестів, без імені. Вмирали від холоду, голоду і хвороб. За всю дорогу (два місяці) попався один жалісливий «охраннік». Якщо мій дядько, трирічна дитина, просив, крізь заґратоване вікно, «таваріщ, дай води», той міг з даху вагону зачерпнути трохи снігу: пів солдатського «котєлка». Більш нічого. Не своїм же мав ділитись. А що робота в нього така, так він чоловік «малєнький»: що гвинтик. Нині – «охраннік», і робить те, що кажуть. Таке життя!

Кілька років тому я хотів поїхати з мамою на могилу її брата, в Сибіру, в концтаборі №35. Думалось, може мамі полегшає після цього, трохи відпустить. Та і мені також. Проте, на відміну від Бухенвальда, Освєнціма, Буркінау, Майданека його місце ніде на карті не позначене. Як і нема згадки, в місцевих архівах, чи якихось інших відкритих джерелах. Зрештою, як і про тих, що були до 35-го. Мама пам’ятає ще 36-тий і 37-мий, але і про них не має нічого. Немовби наших людей там, як казав Т.Шевченко «і не було»… Ні сліду, ні згадки, ні могил: Рассєя!!!

Нещодавно, тижнів два тому, пройшло повідомлення, що в Німеччині засудили 96-річного охоронця концтабору. Знайшлися таки люди, що домоглися! З німців. В нас – ніколи і нікого за злочини большевизму не засудили! Ці партійці, урядовці, прокурори і судді та «охранніки», як суспільна скверна, за законом сполучних посудин, перелились в нову, відроджену Україну. З методами державного управління, телефонним правом, «договорняками» і таким іншим. Вони в пошані, з привілеями, з власними учнями та послідовниками. І хоча історично це, мов би, і делегітимізовано, його рудименти зберігають ще значну здатність опонувати здоровому розвитку суспільних і правових відносин. «Ленінопад» і декомунізація – щойно розпочинають процес очищення. Ще нічого не відбулось остаточно!

В 2015 році Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не законно продовжила ліцензію для телеканалу «Інтер». Після оголошень кількох попереджень і звинувачень в антинаціональній, по факту, діяльності і в непрозорій власності. Всупереч власним неодноразовим публічним запевненням, що відтепер, після Майдану, все буде справедливо і по закону. Але, сталося, як завжди. (Не помогло, що, пам’ятається, у вишиванках на роботу ходили).

Чому не законно? Перше, тому, що закон забороняв Нацраді продовжувати телекомпанії ліцензію на мовлення, якщо в її засновником є іноземна юридична особа (тут – «Общєствєнноє Россійскоє тєлєвідєніє» – ОРТ, Москва). Друге, тому, що «Інтер» в заяві не вказав достовірно своїх власників, що зобов’язувало Нацраду відмовити в її розгляді. Третє, тому що Нацрада не з’ясувала, хто насправді є власником «Інтера», і чи виконуються норми закону щодо відсутності серед власників офшорних компаній та обмеження 30% в статутному фонді компанії іноземного капіталу. (Вони також є категоричними підставами для відмови в розгляді заяви). І нарешті, четверте: що термін ліцензії «Інтера» відповідно до Закону закінчився в 2011 року і продовжувати її в 2015 році підстав не було.

Багато хто каже, що які до них претензії: не самі ж прийняли рішення. Не їхня ініціатива. Відомо ж в яку будівлю і в який кабінет веде це питання. А члени Нацради, спішно анулювавши попередження і проголосувавши за продовження «Інтеру» ліцензії, лише «відробили» своєму працедавцеві «хлібне» призначення. Вони, хоч і «незалежні», але чого варта ця незалежність, якщо не прийметься річний звіт Нацради і всіх його членів звільнять. Одним словом – «гвинтики». І до чого тут «Жити по новому!». Сказано разово, до виборів: красиво, та як посилання не серйозно. А що мають статус міністрів, так для зарплати. (Там ще і зарплату платять). Отже, «поіменно»:

poimenno_1

Було би несправедливо вважати, що це незаконне рішення приймалось без формального обґрунтування. Ні, доповідаючи на засіданні заступник голови Шверк, послався на наявність юридичної експертизи, ознайомившись з якою, він прийшов до висновку, що в Нацради законних підстав для відмови в продовжені «Інтеру» ліцензії немає. Присутня на засіданні група підтримки, вже «Опозиційного блоку», в особі народних депутатів Королевської, Мірошниченка і Павленка (чи там мали «сидіти»?) продемонстрували повну солідарність з членами Нацради і одразу ж розродилась коментарем про високу професійність працівників юридичного управління Нацради. Так ось, ніякого «юридичного висновку» насправді не було. Пан Шверк публічно сказав неправду! Згодом, лише на вимогу суду, мені надали копію «службової записки» на ім’я голови Нацради за підписом начальника юруправління п. Фещук, бо «юридичний висновок» з даного питання юруправління повноважень робити не мало. Не передбачено це в його повноваженнях. Чому ж тоді пан Шверк збрехав? «Для пущєй важності», бо фраза «юридичний висновок» на публіку звучить ґрунтовніше і переконливіше? До речі, щодо переконливості.

За письмовою оцінкою професора Ющука, видатного спеціаліста з семантики мови, за змістом цей висновок в службовій записці, цитую: є «смисловою нісенітницею», «позбавлений будь-якого сенсу», «має ознаки словесної маніпуляції» і «змістовно необґрунтований». Чому ж тоді, ця «абсурдна за сенсом» «смислова нісенітниця, і «словесна маніпуляція» змусили членів Нацради, як аргумент, проголосувати за продовження ліцензії «Інтера»?

Чи можна допусти, що члени Нацради мали якесь одночасне помутніння свідомості і були не дієздатними та не спроможними розпізнати його абсурдність? А може існували якісь інші переконливіші аргументи, поза процедурою публічного розгляду, що вмотивували таку подиву гідну одностайність? Проголосували всі, як один!

Очевидно, що члени Нацради в цю нісенітницю і не вчитувались: використали, як папірець для позірного обґрунтування вже наперед заданого результату голосування. Справжні ж аргументи були по-большевицьки іншими, не публічними. Там, на засіданні, була проведена лише процедура голосування, заключний акт процесу. Його вистава. Своєрідне оформлення, перепрошую, «договорняка», інакше – закулісних і незаконних домовленостей.

Ось, стисло те, що зробила і чого не зробила Нацрада, порушуючи і не дотримуючись норм закону на користь «Інтера».

Ніхто з членів Нацради навіть не хотів слухати про те, що виступ пана Шверка є не правдивим і не достовірним. Жодної реакції: «немовби й не було мене»! З неприхованим роздратуванням і обуренням вони цікавились хіба що тим, чому не «поважні» телекомпанії, а з якогось дива якесь там Малятко ТВ «вплутується» в процес ухвалення рішення і вимагає при цьому якоїсь законності: «куди тобі зі своїми халявами, та на панський двір!». Для справедливості: пан Артеменко порекомендував подати до суду на Нацраду за незаконне рішення про відмову телеканалу «Малятко ТВ» у видачі ліцензії в мережі «Зеонбуду». Мабуть, як компенсацію.

poimenno_2

І як тут не пригадати ще одного, вже бувшого члена Нацради – Ларису Мудрак, яку було призначено за квотою президента Віктора Ющенка, з проукраїнського, так би мовити, патентово-демократичного середовища. Вже за Януковича, вона ревно стояла на сторожі рішень на користь «сім’ї» та кримінально-олігархічних кланів. Була в цьому наполегливо-завзята і вигадлива. Нині ж, пан Артеменко, Голова Нацради, публічно рекомендує телеканалу «Малятко ТВ» повторно судитись щодо цих рішень і добиватись справедливості. (Як води дав напиться. Зі снігу. На пів «котєлка»). Ось такі паралелі і такі інверсії!

Та що можна вимагати від людей, котрі, за висловом колишнього працівника Нацради, вставали за столу, коли їм телефонував Колєсніков. Нині, пані Мудрак «світиться» вже поза колом людей Ахметова, Хорошковського-Льовочкіна-Фірташа, Калєтніка чи Януковича. Часи змінилися! Вона вже знову на сторожі патріотизму і демократії – «волонтер». Допомагає в шпиталях пораненим воякам. Невдовзі, разом з Катериною Ющенко і Мариною Порошенко («під патронатом») візьме участь в заході благодійників України. Не інакше, як у вишиванці. Часи змінюються! Але чи каже пані Мудрак солдатам, що в тому, що їх скалічено є і її вина, що вона особисто доклала рук до встановлення в країні тих порядків, проти яких український народ повстав? Що вона натхненно служила тим, хто цю війну розв’язав? Чи просить вона за це пробачення? Аж ніяк! Не чутно! Мабуть, вважає себе «гвинтиком» цієї системи, людиною, що лише вписувалась в цей «договорняк», що лише обслуговувала його, як міністр, з обов’язку посади. Чи не знайомо?

Не треба запитувати в Катерини Ющенко, чому, приїхавши в Україну з Вільного Світу, вона так швидко «совєтизувалась». Але Марину Порошенко вартувало би попросити більш ретельно вибирати собі товариство, якими б благими намірами це не прикривалось. Хочеться, щоб насправді «по іншому»! Зрештою, це навіть не персональна справа, це – обов’язок підтримувати суспільну легітимність влади діючого Президента України.

Тепер, чому ліцензія «Інтера» закінчилась в 2011 році. Та тому, що вона мала чітко встановлений термін: з 23 жовтня 2001 року до 23 жовтня 2011 року. А що в 2007 році, Нацрада в спосіб, що не передбачений законом, вписала в ліцензію Інтера термін до 1 липня 2015 року, не робить його легітимним.

Бо акти, що видані з порушенням вимог, що до них ставляться, є дефектними за законом. Бо є категорія рішень (дій, або бездіяльності) державних органів, які не тягнуть за собою жодних правових наслідків, навіть не залежно від того, визнав їх суд такими, чи ні. І пан Шверк визнав, що не було такого законного порядку і правил, за якими «Інтеру» продовжили ліцензію до 2015 року. Що це було зроблено, як він висловився, «не стандартно», за «какіє-то коврішкі».

Отже, це рішення Нацради називалось «Про попередні заходи з впровадження цифрового мовлення в Україні». Приймалось воно в порядку якихось не законних домовленостей між «Інтером» і Нацрадою, внаслідок чого Інтер за власний кошт розбудовував для себе телевізійну мережу і переходив на цифровий стандарт мовлення до 2011. При чому 75 % – українською мовою. На дворі вже 2016 рік: ані цифрової мережі «Інтера», ані 75% ефіру українською. А переоформляти було можна лише внаслідок переходу з аналогового на цифровий стандарт і то – на термін, що вказаний в аналоговій ліцензії, тобто до 23 жовтня 2011 року. Ось такий шахер-махер! «Не стандартно», як зауважив пан Шверк. А мав додати – не законно: в жодному законі не прописано право Нацради порушувати встановлену процедуру продовження ліцензії та її переоформлення на підставі якихось домовленостей, договорів, чи «договорняка». Це рішення Нацради ухвалювалось персонально такими її членами:

poimenno_3

На суді, між іншим, кинулась у вічі практична тотожність текстів Нацради та «Інтера». Постало питання, хто і під чию диктовку їх писав. Представник Нацради, ствердила, що писала сама, без інших осіб. Те саме про себе сказав і представник «Інтера». А ось вчений-мовознавець професор Пономарів, порівнявши ці тексти, прийшов до висновку що їх писала «одна і та ж людина». За величезною кількістю ознак, співпадінь і характерних помилок. Якась суцільна містика між Нацрадою та «Інтером»! Чи то «Інтер» є частиною Нацради, чи навпаки – частина Нацради приватизована «Інтером»? Не в якихось же «коврішках» причина?! Хоча, як сказати. Пан Шверк вже Народний депутат України від блоку Петра Порошенка, а пані Фещук – вже член Нацради по квоті Президента України Петра Порошенка: всілякі рішення потребують відповідної обслуги. У нас це не осудно. Ні законом, ні суспільством. Сам суд на тому ж боці!

Цими днями в суді слухається справа за позовом телеканалу Малятко ТВ до Нацради щодо незаконного продовження ліцензії для «Інтера». Хочеться вірити, що серед її членів (теперішніх і колишніх – згадали поіменно) знайдуться ті, котрі виступлять за приведення діяльності «Інтера» та Нацради до вимог законодавства України. Багато з них тривалий час подавали себе за патріотів та демократів і тому були при посадах. Нація має право (особливо в час війни) вимагати від них відповідальної поведінки. Мова йде не про телеканал, а про засіб та інструмент війни, який ворог в нашій же хаті використовує проти нас самих. Один із фронтів проходить саме по цій лінії протистояння. Все гранично ясно: пора виправляти помилки! Це потрібно полеглим ! І живим це потрібно!

 Володимир Кметик